OSP-UA.INFO
http://osp-ua.info/


Олег Соскин: В общественном транспорте люди говорят, что Майдана уже не будет. Придут к бандитам в их виллы  
13 сентября 2017

 

Передвигаюсь по Киеву общественным транспортом. Слышу очень много разговоров людей о том, что Майдана уже не будет, будут приходить прямо домой во дворцы и виллы — к Порошенко, Яценюку, Косюку. Так уже было. С этого начиналась Колиивщина.

Олег Соскин

Похожее изображение

Дом Порошенко

05-_

Дом Литвина

2-13191010576556

Дом Яценюка

Картинки по запросу дом косюка

Палац Косюка

Колії́вщина — козацько-селянське національно-визвольне повстання в Правобережній Україні у 1768-1769 роках. Спровоковане національним і релігійним гнітом правобережного українського населення в Речі Посполитій.

Очолив це повстання запорожець Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став сотник уманської надвірної міліції Іван Гонта.

Коліївщина, за версією, що найчастіше зустрічається в науковій і художній літературі, походить від слова «колій», яким в українських селах і донині називають людей, відповідальних за забиття свиней, які вміють робити це найбільш професійно і швидко. У творі Тараса Шевченка згадується процедура освячення ножів на означення міжетнічної та релігійної складових повстання. Прихильниця цієї версії трактування назви Наталя Яковенко у своїй книзі «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття» наводить такі слова Максима Залізняка:

« «...поляків, жидів, та тих, котрі у служінні конфедератів були віри грецької, поколото чимало, а скільки - точно не знаю, проте гадаю, не менше як усіх чоловічої і жіночої статі, включно немовлят, тисячі дві поколото»
Оригінальний текст (рос.)
 »

Порівняно з попередніми виступами гайдамаків Коліївщина мала ширшу соціальну базу, вищий рівень організації (наявність єдиного керівного центру, поділ війська на окремі підрозділи тощо) та ідеологічну спрямованість. Гайдамаки обґрунтовували свої дії як визвольну війну проти тих, кого вони вважали загарбниками і пригноблювачами — великих землевласників, управителів маєтків і їхніх прибічників (більшість з яких в ті часи були поляками і євреями).

Хід повстання

 
Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв-орендарів.

Восени 1767 року в монастирях Придніпров'я під виглядом послушників оселилась група запорозьких козаків. Її ядро складалося з восьми осіб, серед яких Максим Залізняк, Кіндрат Лусконіг, Микита Швачка, Андрій Журба, Василь Бурка, Дем'ян Чернявщенко та Іван Бондаренко. Очолював групу Йосип Шелест. Саме вони починали агітувати українців до повстання. Так, Шелест закликав селян до повстання проти шляхти Речі Посполитої, посилаючись на лист кошового Січі Петра Калнишевського.

Після смерті Шелеста від випадкового пострілу Кіндрата Лусконога між 20 та 23 травня 1768 року на чолі повстанців став Максим Залізняк. 26 травня (6 червня) гайдамацький загін вирушив у похід з урочища Холодний Яр під Чигирином. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала київському воєводі Францішеку Салезію Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Гонтою. Проте Гонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20) червня 1768 року на Умань.

Уманьська різанина

Докладніше: Взяття Умані (1768)
 
Уманський сотник Іван Гонта (малюнок М. Фартуха)
 
Максим Залізняк

Після здобуття 10(21) червня Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Гонту — полковником і князем уманським.

Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 р. на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками Микитою Швачкою, Андрієм Журбою, Семеном Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, Іваном Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими[10]. Повстання загрожувало перекинутися на власне землі Речі Посполитої, Лівобережну Україну і на Запорожжя. За цих умов російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 р. російські війська разом з армією Речі Посполитої розпочали каральні акції проти гайдамаків.

26 червня (7 липня) 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Гонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли.

Після повідомлення про захоплення М. Залізняка та І. Гонти в Фастові відбулася чергова рада повстанців. Рада проголосила полковником Микиту Швачку, підполковниками було обрано Івана Бондаренка і Андрія Журбу. Гайдамаки оголосили своїми ворогами не тільки ляхів і жидів, а ще й москалів, з якими до того бойових зіткнень уникали.

У польській мемуарній літературі збереглося повідомлення, що в середині літа 1768 року хтось почав серед народу розкидати прокламації. У листах тих говорилося:

« Не тільки лях, але й москаль є ворогом народу. Тож не належить прислужуватися їм обом, тому що тільки звільнившись від них, хлоп руський одержить необмежену свободу»[11].  »

Підписував заклики козак Іван Бондаренко. Ці листівки мали несподіваний ефект: гайдамаки почали атакувати дрібні гарнізони російських військ, так що ті почали просити допомоги у поляків.

5-6 липня 1768 року об'єднане повстанське військо на чолі з Микитою Швачкою обложило Білу Церкву, де перебував російський гарнізон. Після невдалого штурму білоцерківського замку повстанці вирішили підкріпити свої сили. Швачка пішов на південь, Бондаренко — на північ, а Журба розбив табір у селі Блощинці, неподалік Білої Церкви.

 



Постiйна адреса сторiнки: http://osp-ua.info/vlada/550819-oleg-soskin-v-obschestvennom-transporte-ludi-govorjat-chto-maydana-uzhe-ne-budet-pridut-k-banditam-v.html


© Інститут Трансформації Суспільства 2007-2017
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на цей сайт є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів. Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел./факс: (044) 235-98-28, 235-80-23. e-mail: editor@osp.com.ua